Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого – судді Савлук Т.В., за участю секретаря судових засідань Лазоренко Н.В.,
учасники цивільного процесу:
представник позивача – адвокат Каранда О.О.,
представник відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України,
в с т а н о в и в:
Войтенко Сергій Володимирович звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України.
07 березня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про направлення позовної заяви Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України, за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.
08 травня 2024 року Оболонським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.
21 травня 2024 року Оболонським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про передачу цивільної справи за позовом Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України, за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва, для подальшого розгляду.
26 липня 2024 року на підставі протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду вказану цивільну справу передано у провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В.
07 серпня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження цивільну справу за позовом Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України.
Розгляд справи розпочато повторно в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
За змістом положень статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач у цивільній справі, в особі уповноваженого представника, будучи належним чином повідомлений про слухання справи, правом подати відзив на позов не скористався, заяви (клопотань) з процесуальних питань до суду не подавав.
13 січня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача – Каранда Олександр Олександрович у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснив, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Указ винесено, у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території держави Україна відносно громадян України. 13 грудня 2023 року біля 9-ти поверхового житлового будинку за адресою місто Київ, вулиця Остафія Дашкевича (Курнатовського), 4А, у ході ракетного обстрілу міста Києва внаслідок вибуху ракети, який призвів до розльоту уламків, сталася подальша пожежа легкового автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер КА 9970АР, що належить на праві власності позивачу Войтенку Сергію Володимировичу. Причини та обставини пожежі підтверджується листом Дніпровського районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві від 27.12.2023 року № 71 26 02-1196/71 26 01. Згідно з висновком експертного дослідження від 09.01.2024 року № ЕД-19/111-24/417-АВ за результатами проведених досліджень та на підставі візуального огляду встановлено, що автомобіль «Toyota Land Cruiser Prado» відновленню не підлягає та вважається фізично знищеним. Також згідно із вказаним експертним висновком вартість матеріального збитку, що завдана власнику легкового автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado» станом на дату пошкодження – 13 грудня 2023 року дорівнює ринковій вартості цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані на момент події та складає суму 608 213 грн 25 коп., що еквівалентно за курсом НБУ на 13 грудня 2023 року (39,9376 грн/1 євро).
Відповідач – Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про дату слухання справи та проведення підготовчого судового засідання повідомлений у встановленому порядку з дотриманням вимог «Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» 1965 року. За даними, які містяться в матеріалах цивільної справи, у Республіці Казахстан довіреною особою позивача надіслано засобами «КазПочта» (КАZPOST) у Російську Федерацію, - за місцезнаходженням уповноваженого органу діяти від імені Російської Федерації, а саме Міністерство юстиції Російської Федерації, трекінг відправлення бандеролі RW055079875KZ, відповідно до сервісу глобального відстеження посилок (режим доступу - https://parcelsapp/com/tracking/Rw055079875kz) лист з матеріалами судової справи отримано відповідачем 29 листопада 2024 року.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.
Судом встановлено, що Войтенко Сергій Володимирович є власником транспортного засобу – автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер КА 9970АР, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХС № 457711 від 14 серпня 2020 року.
Згідно з листом-відповіддю Дніпровського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві № 71 26 02-1196/71 26 01 від 27 грудня 2023 року підтверджено факт вибуху ракети, (факт збройної агресії російської федерації, а саме ракетний обстріл м. Києва 13.12.2023 року), який призвів до розльоту уламків та подальшого займання легкового автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», р.н. КА 9970 АР (власник – Войтенко С.В.), 13 грудня 2023 року біля 9-ти поверхового житлового будинку, за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вулиця Остафія Дашкевича (Курнатовського), 4-А.
Згідно з висновком експертного дослідження від 09 січня 2024 № EД-19/111-24/417-AB, складеним за заявою Войтенка Сергія Володимировича судовим експертом автотоварознавчих досліджень лабораторії товарознавчих, геологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Старінновою В.А., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado», реєстраційний номер КА 9970 АР, станом на дату пошкодження – 13 грудня 2023 року, дорівнює ринковій вартості цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані на момент події та становить: 608 213 гривень 25 копійок.
У висновку експертного дослідження також зазначено, що досліджуваний транспортний засіб марки «Toyota Land Cruiser Prado», реєстраційний номер КА9970АР, в результаті пожежі отримав пошкодження кузова в зборі, а також базових складових, неусувних в умовах ремонтного підприємства та підлягають заміні в цілому. Відновлення такого КТ технічно не можливе та за принципом внеску є економічно недоцільне. У такому випадку, відповідно до п. 4.16.7 Методики [4], транспортний засіб вважається фізично знищеним. За результатами проведених досліджень та на підставі візуального огляду встановлено, що досліджуваний автомобіль «Toyota Land Cruiser Prado», реєстраційний номер КА9970АР, відповідно до п. 4.3 Методики [4], відновленню не підлягає та вважається фізично знищеним. У такому випадку, на підставі абзацу б) п. 5.2 Розділу ІІ-Методики [6], реальні збитки дорівнюють ринковій вартості такого рухомого майна у непошкодженому стані на момент настання події: VDAM = Vom (C) = 608 213,25 грн.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно зі статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі – ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.
У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
В ухвалі від 21.02.2021 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд зазначив про те, що немає потреби додатково повідомляти відповідача РФ про відкриття провадження та призначення справи до розгляду у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та запереченням нею суверенітету Української держави. Внесення відомостей про зазначені процесуальні рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості якого є загальнодоступними у мережі Інтернет, є достатнім повідомленням відповідача про розгляд справи.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань визначені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Шкода – це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.
Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідно до аналізу загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань, закріплених в частині 1 ст.1166 ЦК України, можливо зробити висновок про те, що вказана правова норма містить правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення), яке поділяється на такі складові: 1) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв`язок між двома першими елементами, г) вина завдавача шкоди. І лише доведеність сукупності вказаних вище елементів настання деліктної відповідальності може бути правовою підставою для відшкодування шкоди.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд вважає, що позивачем правомірно пред'явлені вимоги до відповідача з приводу відшкодування завданої майнової шкоди в загальному в розмірі 608 213 грн 25 коп., оскільки позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують фізичне знищення рухомого майна, власником якого він є.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 106 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складання висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»).
В частині стягнення на користь позивача витрат за проведення експертного дослідження у розмірі 3 634 гривні 96 копійок, суд вважає, що ці витрати підлягають відшкодуванню, оскільки даний висновок експертного дослідження від 09 січня 2024 № EД-19/111-24/417-AB є визначальним доказом розміру завданих збитків та покладений в основу рішення при вирішенні питання про реальний розмір матеріального збитку.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 4-6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Враховуючи вищенаведене, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: - договір № 31/01-24 про надання правової допомоги від 31 січня 2024 року, укладений між адвокатом Шестаковим Віталієм Юрійовичем та Войтенком Сергієм Володимировичем; акт від 05 березня 2024 року до договору про надання (правової) № 31/01-24 від 31 січня 2024 року; платіжну інструкцію № 125 від 02 лютого 2024 року у розмірі 5 000 гривень 00 копійок (призначення платежу – «за надання правничої допомоги по договору № 31/01-24 від 31 січня 2024 року); платіжну інструкцію № 155 від 20 лютого 2024 року у розмірі 5 000 гривень 00 копійок (призначення платежу – «за надання правничої допомоги по договору № 31/01-24 від 31 січня 2024 року).
Отже, надавши оцінку долученим представником позивача доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, оскільки позивачем долучено до матеріалів заяви документи, що свідчать про оплату гонорару із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 082 гривні 13 копійок, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 11, 81, 89, 106, 137, 141, 174-179, 209, 247, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
у х в а л и в:
Позов Войтенка Сергія Володимировича до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України, - задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Войтенка Сергія Володимировича майнові збитки, завданні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України у сумі 15 229 євро 09 євроцентів, що становить за курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2023 року 608 213 (шістсот вісім тисяч двісті тринадцять) гривень 25 копійок.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Войтенка Сергія Володимировича витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 3 634 (три тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 96 копійок.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Войтенка Сергія Володимировича витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 082 (шість тисяч вісімдесят дві) гривні 13 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
С у д д я
_03_03.png)
